Близько року тому мій чоловік покохав іншу жінку. Мене, як він сказав, не любив ніколи, тому хоче розлучитись якнайшвидше.
Тоді я не працювала, знаходилась в декреті. Меншому сину було трохи більше року, а старший закінчував дитячий садок. Допомоги чекати не було звідки, бо з родичів мала лише сестру. Та й та мешкала в сусідньому місті.
Свекруха підтримувала свого сина, допомоги від неї годі було й чекати. Приходила раз на кілька місяців, щоб внукам чогось занести, та й тоді дорікала:
– Маєш ще вдячною бути – син аліменти нормальні дітям платить.
Але аліментами то назвати важко було, бо офіційно ми розлученими не були. Гроші чоловік і правда надсилав, але на них з двома дітьми не розживешся. Але йому до того діла не було, бо він вже планував повноцінну сім’ю з новою обраницею.
Життя налагоджувалось, я знайшла роботу. Під час чергового візиту свекруха принесла звістку:
– Я хочу, щоб ти подала на розлучення. І це не обговорюється. В мого сина скоро народиться дитина, яка має рости в повній сім’ї.
Його нова дружина була на другому місяці вагітності. Сперечатись сенсу не було, тож я пішла подавати заяву. По дорозі довелось взяти слухавку від свекрухи, яка телефонувала вже втретє:
– Твій чоловік у лікарні. Потрапив в аварію, прогнози невтішні. Кажуть, ходити не буде. Ти ж забереш його до себе? Його потрібно виходжувати.
– А чого це я маю його забирати? – здивувалась я.
– Бо ти і досі його законна дружина. Третьої дитини в нього вже не буде: ця тварюка не захотіла від інваліда народжувати, тому вагітність перервала.
– Я була законною дружиною, коли він жив зі мною та дітьми. З тих пір, як він пішов, ми чужі люди, – без сумнівів відповіла я свекрусі.
А нащо вони сподівались? Він кинув мене одну з двома дітьми, пішов до іншої жінки, зрадив та зіпсував життя. Хай ще я, але ж він і до дітей навідатись не хотів!
А мати постійно його підтримувала, то нехай тепер за ним і доглядає. Вона ж завжди казала, що любить його більше життя.
Так і сталось: свекруха взяла догляд за сином на свої плечі. Я все ж подала на розлучення і давно стала вільною жінкою. А колишня свекруха ніяк цього не пробачить: розказує всім підряд, що я з її сином за гроші була. За ті самі, які він на дітей давав. А як зрозуміла, що більше він не заробляє – розлучилась і скинула хворого чоловіка на бідну стареньку матір. І багато хто вірить, але мені до того немає діла.
Я сама поставила дітей на ноги і збираюсь переїхати в інше місто до своєї єдиної сестри.
І хіба я роблю неправильно?
