У шлюбі зі своїм чоловіком Максимом я вже 5 років. Ми підходимо один одному душею, тому й одразу порозумілися. Для мене було дуже важливо, аби в сім’ї панував мир і злагода.
Щодо фінансових питань у нас теж ніколи не було суперечок. Ми все вирішували разом. Були такі моменти, коли нам на щось не вистачало, тоді я брала додаткові зміни на роботі або шукала ж підробіток. Ми допомагали один одному, йшли разом до мети.
Власна квартира – ось це і була наша мета. Весь час подружнього життя ми живемо на орендованих квартирах, а хочеться щось своє. Все одно тут не відчуваєш себе хазяїном, а про дітей взагалі мови не йшло, поки не буде власного житла. Могло статися будь-що, що завгодно, тим паче війна в країні, нас могли попросити з’їхати хоч завтра.
Я ще раніше знала, що батьки Максима мають три квартири в місті, які здають в оренду. Їм так легше жити, додатковий прибуток до пенсії. Але я і не думала, про те, щоб вони віддали нам одну із квартир. Це все їх по закону і моральних цінностях. Свекри наполегливо працювали на ці квартири. Усе має бути чесно!
Та згодом, моя чесніть переросла у несправедливість. Я дізналася, що батьки Максима хочуть переписати одну із квартир на сестру чоловіка. Їй лише 20 років, одні гульки в голові. Навіщо вона їй?
І вже якщо на те пішло, то у них двоє дітей. І Максим теж може претендувати на ту квартиру. Ми вже 5 років переїжджаємо з одного місця в інше, не можемо знайти спокою. І дітей вже хочемо. А тут он як, все сестрі!
Чоловік тримав все у собі, дивився на ситуацію, аналізував і мовчав! Як тут можна мовчати?
Я не звикла тримати все в собі. Пішла висказала все, що думала, свекрусі і сестрі.
Іншої реакції, як злості я і не очікувала. Вони виганяли мене з квартири прокльонами, ніби я з Максимом тільки через гроші. Та де ж їх взяти… ми самі виживаємо, як можемо.
Чоловік розізлився на мене і сказав:
– Це мої батьки, і вони самі ще можуть вирішувати, що робити з їх майном! Ніхто із нас не може їм щось забороняти. Ми прорвемося, але до батьків моїх більше не ходи, а краще попроси вибачення!
– Та я ж хотіла як краще для нас..
Як так батьки можуть дбати лише про одну дитину, а друга, що їм не рідна?
А найголовніше, що кожного разу як свекрам щось потрібно зробити по дому, так вони тільки Максима просять і він одразу біжить на допомогу. А та дочка, хоч би навідалася раз в місяць.
Не розумію такої поведінки ні Максима, ні його батьків…
Можливо, я і не права? Але точно знаю, що ми з чоловіком так би не зробили!
Напишіть нам у коментарях у Facebook!
