Я потребувала фінансової допомоги, тому попросила у Петра позичити мені гроші. Якби ж я знала чим це все скінчиться

Я ніколи не забуду цю зустріч і моменти підготовки до неї. Мені вже 37 років, а я все ще хвилювалася перед побаченням, адже не знала чи буду подобатися йому. Петро Васильович – мій знайомий з яким я спілкуюсь понад 3 роки, та коли ми зустрілися, то я не змогла назвати його на ім’я, казала тільки  «моє сонечко».

Я щиро закохалася у цього чоловіка. Він такий галантний, красивий, розумний, а які очі – я не могла втриматися, аби не задивлятися у них. Насправді, він проявляв усі найкращі риси джентльмена, адже робив приємні сюрпризи, говорив красиві слова і навіть зізнався у щирості свого кохання до мене, а мені для щастя більше не треба, тому постійно була окрилена від цього відчуття.

На жаль, мій перший шлюб не склався і я не знала доброго життя у ньому, адже мій чоловік часто заглядав у шклянку з алкоголем. У мене був дуже різки перепад уявлень про сім’ю, тому ви маєте зрозуміти мій стан закоханості і такому віці.

Мій кавалер завжди приїжджав потягом, адже жив за 160 км від мого міста. Він жив зі своїми батьками, які потребували його допомоги, тому ніколи не залився на довго у мене. Часто бувало, що і я приїздила до нього, але я не те що їхала, я летіла на крилах, хоч і розуміла, що ризикую своєю сім’єю. Ніколи я не жаліла грошей, часу, сил для того, аби гарно з Петром провести час. Коли у нього був ювілей – 40 років, то подарувала золоту прикрасу – масивний кулон з образом святого.  Ми щодня підтримували зв’язок, чи то у телефонному режимі чи просто переписувалися у месенджері.

Петро ніколи не жалів теплих слів для мене і навіть не називав на ім’я. Жодного разу. Лише  «моя кицюня». «Кицюня, я дуже тебе люблю, ти для мене найдорожча», – писав мені.

Також, він гарно товаришував із моїм синочком, навіть казав, що усиновить його, а ще казав, що боїться втратити нас. Казав мені, що їде у Польщу на роботу і просив чекати, адже вірить, що любов може стерпіти будь-які дистанції. 

Я чекала. Вірно чекала своє сонечко.

У такому режимі ми прожили приблизно 3 роки. Так, цих три роки я ніколи не забуду, адже вони були прекрасними. 

На жаль, настав той день, коли це все обірвалося і я навіть зараз не розумію чому.

Досі у моїй душі душе глибока і широка рана. Я вже 6 місяців не сплю, адже постійно плачу і думаю чому все так.

Я всього лиш попросила у Петра позичити мені гроші, адже я цього дуже потребувала. Наголошую: я попросила позичити, а не взяти на завжди.

Він сказав, що 1 тис. грн мені просто так дасть, а решту суми позичить. 

16 січня ми домовилися, що я приїду до нього, а перед тим, 14 січня Петро сказав, що чекає мене. Більше я нічого не чула від нього. Телефон був вимкнений, ніхто мені не телефонував і нічого не казав. Мої нерви були на межі, адже я дуже хвилювалася.

Я не вірила, що моє сонечко може просто так взяти і не зателефонувати мені. Мене забрала «швидка» із серцевим нападом та нервовим зривом.

17 днів я пролежала в лікарні, а від нього я не почула ні слова, ні смс. Мені навіть на думку не приходило, що це кінець стосунків. Тому, я не здалася і написала йому лист, на ту адресу за якою він проживав, а у відповідь зовсім скоро отримала такий лист: «адресат не проживає за такою адресою».

Мене це шокувала, але я зовсім не звинувачую його, мені просто дивно чому все так склалося. Тому, прошу у Господа пояснення, хочу зрозуміти цю всю ситуацію і прошу прощення для себе і для нього.

Невже це все через банальні гроші? Через дві тисячі гривень ми перестали тримати міцний контакт?

Я вже бо повірила у щире кохання, дива та те, що заслуговую на хорошу сім’ю, але доля так не думає.

У Петра багато залишилося моїх цінних подарунків, адже я любила робити його щасливим, а сама я ніколи не приймала подарунків від нього, точніше я наперед казала, що б він нічого не купував, а він чемно слухав і так робив.

Позичала гроші, бо я хотіла гарно зібрати свого сина до школи, ось і купила все, що було потрібно.

Нехай все буде так. Я благаю Господа про щастя як для себе так і для нього. Мені зовсім не хочеться, аби він страждав.

Я зможу це пережити і сподіваюся на ще одне чудо у своєму житті, може третій раз буде щасливим.

Хочу, аби люди ніколи не розкидувалися своїми словами і берегли справжні почуття!

А як ви думаєте: чому Петро припинив спілкування? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Anna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector