Я повернувся. Нарешті обійняв дружину і діточок. За ці місяці так підросли… що важко впізнати… Але…
Я повернувся. Зводив онуків до зоопарку як і обіцяв… Тигр так заревів, що він аж настрашився і прибіг до мене обійматися.… Але…
Я повернувся. Були на рибалці з сином. Ледве дістали того коропа. Аж цілих 3 кіло… Але…
Я повернувся. І чого я так довго вагався їй освідчитися? Ніколи не забуду тих щасливих і люблячих очей… Але…
Я повернувся. Нарешті прибрав в гаражі. Бо жінці вже немає куди закрутки класти… Але…
Я повернувся. Підкорили з друзями Говерлу, як і планували. Дуже приємні відчуття єднання з природою… Але…
Я повернувся. З’їздили до Львова. Тривіально заселфились біля театру Франка – нащадкам буде що показати. П.С. Кава в Києві все ж таки смачніша. Але…
Я повернувся. Добудував паркан і зрубав ту грушку, що роками нависала над сусідом… Але…
Я повернувся. Вперше в житті побачив свою дитину – Їй 2 місяці. Вдихнув її запах і розплакався… Але…
Я повернувся. Нарешті почав бігати й навіть не з понеділка…І ще жодного разу не пропустив… Але…
Я повернувся. Дописав свою новелу – завтра віднесу до редактора. Але…
Я повернувся. З дочкою сходили до суші-бару. Не розумію, як за рис можна платити такі гроші, але вона це полюбляє і від цього я щасливий… Але…
Я повернувся. Був у бабусі в селі. І що там не кажіть, але її борщ – найкращий у світі… Але…
Я повернувся. Як і давно мріяв – серед усієї метушні, я все ж таки, зустрів туман над Дніпром на світанку… Але…
Я повернувся… Але…
Але це все неправда… бо я згорів живцем. Бо я полонений, що цинічно вбитий ворогом.
Я життя – що обірвалось раніше відведеного. Я нестерпний біль. Я насіння, що колись проросте у свободу України. Я вічна пам’ять нездоланних і незламних.
Я страчений в Оленівці 29.07.22.
