– Ти тільки одяг для малюка не купуй. У мене того добра купу! – Як це, мамо, коли ж ти встигла купити? – Та чого ж купити, речі вже 21 рік нового власника чекають….

Коли я виходила заміж – мама дуже зраділа. Микола їй одразу сподобався. 

Одразу після весілля найрідніша почала наполягати на онуках:

– Я вже немолода, а так хочеться ще малюків поняньчити, то ви вже не тягніть з тією справою.

– Мамо, ти в мене ще така красива і здорова, що й сама мамою легко могла б стати. 

Вона тільки сміялася і махала на мене рукою. 

Та за кілька місяців я таки повідомила мамі радісну новину – я вагітна!

Годі описати, скільки щастя було. 

– Ой, діточки мої! Яка ж я рада! Це ж тепер готуватися потрібно! Ми у всьому допоможемо, що тільки треба буде – все дістанемо. 

– Мамо, та рано ще про це думати, я ж тільки на другому місяці. 

Але час збіг дуже непомітно. Коли до народження малюка залишалося 3 місяці – перебралася до мами в село. На свіжому повітрі трохи легше. 

Вона мене годувала смачненьким, оберігала від роботи. Щодня ми сідали з батьками і обговорювали, як назвемо донечку , які вбрання їй купимо, де ліжечко поставимо. 

– Ти тільки одяг і білизну на перші місяці не купуй. 

– Як це?

– У мене цього добра купу…

– Звідки? Коли ж ти встигла купити?

– Та чого ж купити? Воно вже 21 рік на нового власника чекає.

Тоді батько приніс великий ящик з усіма моїми дитячими речима. І кофтинки, і повзунки, і пелюшки. Все таке біленьке, накрохмалене. 

– Ти не дивися, що воно стільки років пролежало. Матір його кожного року прасувала, в нове сухеньке місце перекладала, тож речі, як нові, – сказав тато. 

– Мамо, невже ти зберігала все це стільки років?

– Аякже! В мене ще й іграшок море!

Батько відкрив іще один ящик, я заглянула всередину і ахнула!

Всі мої ляльки, дерев’яні тваринки, які для мене дідусь сам виготовляв… Я ненадовго поринула в свої дитячі і безтурботні спогади, коли я була улюбленої крихіткою найкращих у світі мами і тата. 

– Може, вони надто старомодні для дитини… Я не знаю. Але зберігала їх про всяк випадок. Думала, що й сама народжуватиму ще, але ти часто хворіла в мене, тож ніколи було про другого малюка думати…

– Мамо, ну, що ти! Вони такі чудові, – зі сльозами на очах відповіла я, – дякую тобі!!!

– За що?

– За все! За те, що дбаєш завжди про мене, і за те, що зберегла найкращі спогади мого дитинства

Через деякий час я народила дівчинку Соломійку. Тепер в її кімнаті купу іграшок, але її улюбленою є моя блакитноока кучерява лялька, яку мені батьки подарували на 5-ий День народження. 

– Ось тобі, Соломійко, твоя лялька, не плач. У мене тепер є інша найгарніша у світі лялечка – це ти…

Редакцію “Цікаво про” ця історія дуже зворушила… Іноді нам здається, що батьки зберігають мотлох через свою захланність і несучасність, а насправді – це лише можливість довше зберігати спогади минулого, в якому було багато щастя, безтурботності і радості.

Чи розчулила Вас ця історія? Які речі минулого зберігаєте ви?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Фото з відкритих джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector