Коли я виходила заміж – мама дуже зраділа. Микола їй одразу сподобався.
Одразу після весілля найрідніша почала наполягати на онуках:
– Я вже немолода, а так хочеться ще малюків поняньчити, то ви вже не тягніть з тією справою.
– Мамо, ти в мене ще така красива і здорова, що й сама мамою легко могла б стати.
Вона тільки сміялася і махала на мене рукою.
Та за кілька місяців я таки повідомила мамі радісну новину – я вагітна!
Годі описати, скільки щастя було.
– Ой, діточки мої! Яка ж я рада! Це ж тепер готуватися потрібно! Ми у всьому допоможемо, що тільки треба буде – все дістанемо.
– Мамо, та рано ще про це думати, я ж тільки на другому місяці.
Але час збіг дуже непомітно. Коли до народження малюка залишалося 3 місяці – перебралася до мами в село. На свіжому повітрі трохи легше.
Вона мене годувала смачненьким, оберігала від роботи. Щодня ми сідали з батьками і обговорювали, як назвемо донечку , які вбрання їй купимо, де ліжечко поставимо.
– Ти тільки одяг і білизну на перші місяці не купуй.
– Як це?
– У мене цього добра купу…
– Звідки? Коли ж ти встигла купити?
– Та чого ж купити? Воно вже 21 рік на нового власника чекає.
Тоді батько приніс великий ящик з усіма моїми дитячими речима. І кофтинки, і повзунки, і пелюшки. Все таке біленьке, накрохмалене.
– Ти не дивися, що воно стільки років пролежало. Матір його кожного року прасувала, в нове сухеньке місце перекладала, тож речі, як нові, – сказав тато.
– Мамо, невже ти зберігала все це стільки років?
– Аякже! В мене ще й іграшок море!
Батько відкрив іще один ящик, я заглянула всередину і ахнула!
Всі мої ляльки, дерев’яні тваринки, які для мене дідусь сам виготовляв… Я ненадовго поринула в свої дитячі і безтурботні спогади, коли я була улюбленої крихіткою найкращих у світі мами і тата.
– Може, вони надто старомодні для дитини… Я не знаю. Але зберігала їх про всяк випадок. Думала, що й сама народжуватиму ще, але ти часто хворіла в мене, тож ніколи було про другого малюка думати…
– Мамо, ну, що ти! Вони такі чудові, – зі сльозами на очах відповіла я, – дякую тобі!!!
– За що?
– За все! За те, що дбаєш завжди про мене, і за те, що зберегла найкращі спогади мого дитинства.
Через деякий час я народила дівчинку Соломійку. Тепер в її кімнаті купу іграшок, але її улюбленою є моя блакитноока кучерява лялька, яку мені батьки подарували на 5-ий День народження.
– Ось тобі, Соломійко, твоя лялька, не плач. У мене тепер є інша найгарніша у світі лялечка – це ти…
Редакцію “Цікаво про” ця історія дуже зворушила… Іноді нам здається, що батьки зберігають мотлох через свою захланність і несучасність, а насправді – це лише можливість довше зберігати спогади минулого, в якому було багато щастя, безтурботності і радості.
Чи розчулила Вас ця історія? Які речі минулого зберігаєте ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
