Нещодавно їздила до Києва по роботі. У нашої фірми колись в столиці була невеличка філія, але відколи розпочалася повномасштабна війна, вона припинила своє існування. Як каже наше керівництво: “Стало надто небезпечно і дорого”.
Мені доручили важливу місію – перевезти усе устаткування, яке залишилося у київському офісі. Для мене найняли навіть персонального водія, який мав мені у всьому допомагати.
Ми вирушили в подорож. Усю дорогу до столиці я міцно спала, мабуть, на мене так вплинуло хвилювання з приводу завдання, яке мені треба було виконати, але, дякувати Богу, все минуло добре.
Ми з Віталієм завантажили усю техніку, закрили договір з орендодавцем і з чистим сумлінням могли повертатися додому.
Я їхала, спершись головою до вікна і дивилася на красиві золоті поля, блакитне небо, зелені лани. Я завжди знала, що Україна – це найпрекрасніше місце на всій Земній кулі, але не розуміла, чому комусь бракує нахабності і цинічності для того, щоб пробувати у нас забрати те, чим Бог наділив…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я занурилася у свої роздуми, все міркувала, як житиму далі, як даватиму раду з мріями і планами про столичну кар’єру, які так і не стали реальністю.
Ми з’їхали з траси і повернули в напрямку кількох невеличких сіл на Київщині. Проїжджали поля – там я і побачила жінок, які мене надихнули… Вперше за час війни…
То були звичайні бабусі, які спокійно поралися у своїх городах. Попри все… Попри ракети, які пролітають над головами, попри шалений страх… Не за себе, а за майбутнє своїх дітей та онуків.
Вони доглядають свої саджанці, поливають, прополюють грядки. Невтомна і важка праця не робить їх дратівливими чи сердитими – зовсім навпаки! Вони привітно усміхаються кожному, хто минає їхню хату, радісно махають рукою, коли хтось йде по той бік плота.
Ось вона – сила України! В таких людях, які хоч і бояться, але не опускають рук, намагаючись зберігати у серці віру, яка може рухати гори.
Тоді я зрозуміла – треба вчитися приймати життя таким, яке воно є, насолоджуючись кожною хвилиною, бо в цьому наша сила і мужність. В цьому наша боротьба за рідну землю.
Чи сподобалася Вам історія?
Напишіть нам у коментарях
Фото з відкритих джерел
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Свекруха мене, як невістку, відразу не сприйняла. Затялась, сказала, що навіть на наше весілля не прийде. Слова свого дотримала. В ту суботу, коли ми з чоловіком побрались, вона пішла копати картоплю
Навіть старі бабусині сковорідки заблищать як нові: перевірений засіб
Простий розчин від якого ваші квіти будуть гарно цвісти
Програма очищення організму, яка виручить вас за один день
Жіноча помста – річ цікава. Чому? Ви тільки почитайте, що моя подруга Танька вчудила!
Короткий психологічний тест, який відкриє Вам очі на власну особистість
Замість пояснень Ігор почув, що дружина подає на розлучення! І це після всього, що між ними було
– Доведеться трохи потерпіти! – зціпивши зуби сказала Катя, коли наважилась відвідати матір. ЇЇ вже 8 років не було у рідному місті
Пропустила весілля дітей, бо заробляла їм на життя. А вони мені ще й як віддячили
Весілля мого сина не забуде ніхто. На ньому розкрилося дві страшні таємниці
“Олю, ти така класна!” – із захопленням сказала подруга. “Так, я знаю”, – відповіла впевнено
На вішалці одне-однісіньке висіло її стьобане пальто. Старенька наділа його, взяла вузлик, причинила за собою двері, пішки спустилася на вулицю
Та хіба так можна – проміняти ювілей рідної матері на вечірку з друзями?Я ще за місяць до свята попередила сина з невісткою. А вони сидять у телефонах, голови не підіймають – тільки кивають у відповідь
Все, що вам потрібно знати про відносини з дівчиною, яка довгий час була самотня
10 українських зимових казок, які варто прочитати дітям
10 ознак того, що ваш хлопець і ваші відносини роблять вас нещасною
Моя донька 6 років зі мною не розмовляє, не цікавиться моїми справами взагалі
