Коли я була ще зовсім маленькою, не стало моєї матері. Подробиць цієї трагічної події я досі не знаю, бо батько відмовлявся мені про те розповідати, уникав цієї теми, навіть коли я виросла і почала ставити питання.
– Доню, це надто важко, відкладімо цю тему на потім…
Мені було цікаво дізнатися про найріднішу бодай трошки більше, але я розуміла батька, не хотіла ятрити його ран, тому намагалася зайвий раз не турбувати його своїми розпитуваннями.
Він виховував мене сам, піклувався, дбав, навіть коси навчився заплітати. Все робив, аби я не відчувала браку любові. Я думала, що ми завжди житимемо удвох, нам було добре разом.
У батька, звісно, було своє особисте життя, але я про нього нічого не знала, і мене, відверто кажучи, це влаштовувало. Кілька ночей на місяць тато просто зникав з квартири, а я не сміла нічого питати.
Він ніколи не приводив своїх подруг додому, пояснюючи це тим, що рідну матір мені не замінить жодна жінка, та й жодна не гідна цього звання.
Все змінилося, коли він зустрів її… Марія Миколаївна увірвалася в наше тихе сімейне життя, наче цунамі: перевернула усе з ніг на голову.
Не встигла я з нею познайомитися, як вона одразу заявила, що за кілька тижнів разом зі своєю донькою переїде до нашої квартири.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
У мене був шок! Я раділа батьковому щастю, але не буду кривити душею, ця жінка мені зовсім не сподобалася. Зарозуміла, пихата і нахабна.
З перших днів життя під одним дахом я зрозуміла, що тепер вона встановлює правила і закони. Пробувала поговорити про це з батьком, але кожен раз засмучувала його скаргами на мачуху. Тому пообіцяла собі зціпити зуби і терпіти, чого б мені це не коштувало.
На щастя, моя новоспечена сестра виявилася не такою поганою людиною, як я думала спочатку. Ми навіть потоваришували, хоч вона старша від мене на 5 років.
Так і жили. Заради татка я ледь зносила постійні капризи і чіпляння з боку Марії Миколаївни, а він щиро вірив, що наші з нею стосунки справді близькі.
Не брехатиму, ця жінка робила мого батька дуже щасливим, я його таким іще не бачила. Для нього вона була золотою дружиною: розуміючою, доброю і ніжною.
Не встигла я й оком змигнути, як мені вже стукнуло 20 років. Напередодні свого Дня народження отримала від хлопця пропозицію руки і серця… Годі й описати те щастя, яке переживала в той момент, думала ніщо не може його затьмарити…
Як же я помилялася…
Через кілька днів після радісної події на мене чекала звістка про найбільше горе… Мій батько пішов з життя. Отак раптово і дуже неочікувано, хоч нічого не віщувало біди.
Усі були шоковані, а найбільше – Марія Миколаївна. Вона ніби втратила навіть найменше бажання жити далі.
Не минуло й року, як і вона злягла. Вже не могла сама про себе дбати, потребувала постійної уваги.
Іринка, донька мачухи, не мала змоги сидіти біля матері цілодобово, у неї якраз народився первісток, тому ці обов’язки я взяла на себе.
Що б я не робила – усе було недогода жінці, але я до цього звикла, тому щиро їй всміхалася, не виказуючи жодного негативу.
За місяць ситуація значно погіршилася. Лікарі повідомили нам страшний діагноз, тож ми знали – довго Марія Миколаївна вже не проживе.
Ми з Іринкою почали чергувати біля неї щоночі.
Якось під час моєї “зміни” мачуха покликала мене до себе, попросила нахилитися до неї ближче.
Я зробила усе, що вона хотіла і почула тихий шепіт:
– Дякую Тобі за все. Це Тобі. Хочу, щоб ти про мене не забувала.
Марія Миколаївна вклала в мою руку якийсь твердий холодний предмет. Коли я розтиснула долоньку, то побачила каблучку, яку мій батько колись їй подарував.
– Ні, ні, я не можу прийняти такий цінний подарунок, це занадто. Воно ж Ваше.
– Я так хочу…- тихо промовила жінка.
Це були її останні слова, остання воля. Тієї ж миті вона закрила очі… Назавжди…
На похороні ми з Іринкою не відходили одна від одної, намагалися підтримувати одна одну. Наприкінці вечора я сказала:
– Ось цю каблучку мені віддала Твоя мама, але вона, мабуть, має належати тобі…
– Ні! Все правильно мама зробила. Ти заслужила на цей подарунок. Я все життя буду вдячною Тобі за все те хороше, що ти для нас зробила. Зберігай це колечко на знак пам’яті про маму. Зла на неї не тримай, спробуй пробачити їй. Повір, вона тебе дуже любила, просто не вміла цього показати. Така вже людина…
Я давно вже відпустила усі образи на Марію Миколаївну і теж полюбила її всією душею. Шкода, що ми так довго приховували свої почуття, але ця ситуація навчила мене більше ніколи так не робити.
Таки серце людини має бути завжди відкритим для інших, бо ніколи не знаєш, коли у ньому оселиться любов.
Чи сподобалася Вам історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
