Мама тоді голосно плакала та збирала татові речі. Я досі пам’ятаю ту розмову між ними:
– Збирай свої речі і йди. Я хочу, щоб ми з тобою розлучилися. Зрозумій, я не можу більше терпіти твої зради!
– Лесю, схаменися! Ти що придумала! У мене немає ніякої коханки! – почав виправдовуватися батько.
І в цей момент мама дістала лист і батько все зрозумів. Він зібрав речі і пішов, але крикнувши:
– Та ти на себе подивися! У кого ти перетворилася. Тієї жінки, яку я любив вже немає. Ти ніхто. Тепер ти ніколи не будеш щаслива! А я ось буду! Повір мені! Вона красуня і зможе мене зробити щасливим! – з усмішкою кинув батько.
Але він помилився. Нам з мамою було добре без нього.
– Мама, чому ти не вигнала його раніше? Адже він завжди кричав на тебе, на мене. А хіба може чоловік, який любить, постійно бути незадоволеним і грубим. Чому ти все це терпіла? намагалася домогтися відповіді я.
– Мені хотілося, щоб у тебе була сім’я, щоб ти не відчувала себе обділеною серед своїх однолітків. Ти знаєш, я виросла без батька і знаю про що кажу. Наш батько кинув нас, а тепер ти повторюєш цей же шлях і мені гірко – розплакавшись сказав мама.
– Людина народжена, щоб бути щасливою! А ми не були щасливими. І ви не були щасливі. Ти ще зустрінеш свою любов. А за мене не турбуйся. Дивись – он які у мене кулаки – погрозила я своїми дитячими рученятами. Мама засміялася і обняла мене.
Батько помилився, тому, що то мама змогу бути щасливою і я з нею теж. Але до цього нам з нею довелося сьорбнути багато горя.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Річ у тому, що батько зовсім не допомагав нам. Навіть аліменти платив по мінімуму. Спеціально зробив довідку про те, що зарплата маленька, щоб не платити по повній. Мама кілька разів зверталася до нього.
– Це ти мене вигнала. Могли б жити як всі. І дочка не росла б без батька! Ти зробила свій вибір і тепер виплутуйся сама. – різко відповів він мамі.
– Але вона ні в чому не винна. Це ти зі мною розійшовся, але ж колишніх дітей не буває. Вона потребує тебе. – благала мама.
– Послухай, Лесю, розмова закінчена. Мені більше нема чого сказати. Я прошу, щоб ти більше не шукала зустрічі зі мною.
Мама після цієї розмови не спала всю ніч, проридала у своїй кімнаті. Я не знала чим їй допомогти. Вона попросила дати їй час прийти в себе.
Вранці мама вже була зовсім іншою. Вона красиво одяглася, нафарбувалася, я прямо її не впізнала.
– Марино! Ти пробач мені, донечко, що я вчора трохи розм’якла. Ми з тобою дві красуні і прорвемося. У мене є ти, а у тебе є я! Значить у нас все вийде! Але без твоєї допомоги я не впораюся. Ти повинна мені пообіцяти, що не підведеш мене з навчанням, а я не підведу тебе в іншому! – вона дуже серйозно і по-дорослому мені так сказала
– Мамо! Я даю слово, що я тебе не підведу! – відповіла я осмислюючи значення кожної букви.
Мама працювала дуже багато, але з усім тим вона завжди знаходила час, щоб ми були разом. Не дивлячись на те, що роботи було багато, вона виглядала дуже щасливою жінкою. Вона прямо розквітла.
Я теж її не підвела. Закінчила школу добре.
Мама заміж не вийшла. Сказала, що більше не хоче мати тривалі стосунки, хоча її багато разів кликали.
– Марино, ну ти що! Мені так добре одній! Я вже майже бабуся, а ти мене заміж видати хочеш. – жартувала мама.
– Мамочко, адже я скоро поїду вчитися, а ти одна – Не вгамовувалася я! Але мама не хотіла й чути нічого.
З батьком я зустрілася вже коли мені було 26 років. Він попросив зустрічі через маму. А вона добра душа мене вмовила.
– Ти знаєш, що я не тримаю на тебе зла. Я до тебе взагалі нічого не відчуваю ні любові, ні ненависті, ні злоби. Нічого! Ти для мене просто стороння людина – відповіла я батькові при зустрічі.
– Я ж твій батько! Цього не заперечиш! – спробувавши натиснути на мене.
– Так, звичайно. Я не заперечую, на відміну від тебе. Але ти нічого не знаєш про моє життя. Ти все пропустив, так, що ти просто сторонній.
– Я можу допомогти тобі. У мене успішний бізнес і є фінансові можливості. Я хочу все виправити. Дозволь мені бути поруч, – благав він.
– А мені мама з дитинства привчила, що у сторонніх дядьків ніякої допомоги не брати і завжди розраховувати на себе – різко відповіла я і обірвала розмову своїм відходом.
Я тоді ще довго не хотіла розповідати про зустріч з батьком. А вона ще потім на мене сварила що я так погано з ним розмовляла, мовляв, це ж рідний тато. Але байдуже, тепер він для мене чужа людина. Я навчилася жити без тата. І далі не хочу з ним зустрічатися.
А ви підтримуєте дівчину? Чи змогли б ви пробачити батькові?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
25 фотографій, які обдурять ваші очі
