Не бачилась з сім’єю 10 років. Поїхала провідати хвору маму, та пошкодувала про свій візит, ледве переступивши поріг квартири

Кожен новий навчальний рік я починала у новому класі, а все тому, що моя мама працювала ревізором. Нам часто доводилось переїжджати у різні міста. Її, здається, не турбувало, що мені важко постійно змінювати обстановку, адаптовуватись, звикати до нових дітей.

До 6 років я жила у бабусі з дідусем, а вже коли пішла до школи, то батьки забрали мене до себе.

Мама народила мені сестричку, коли я ходила у 5 клас. Вся увага тепер була Христинці. про мене навіть і не згадувати. Хоча, ні, брешу. Згадував, коли потрібно було за сестрою приглянути, поскладати випрану білизну і позамітати квартиру.

Хвала Богу, мені довго не довелось жити з батьками. У 17 років я вийшла заміж за хлопця з сусіднього під’їзду. Йому було тоді 18. Романа забрали в армію, та хорошу поведінку йому дозволили закінчити службу у військовому училищі. Згодом йому дали кімнату в гуртожитку і я подалась за чоловіком.

Мені було дико образливо, що батьки навіть не згадували про мене. Мені ніхто не писав, не дзвонив, вони навіть не знали, де саме я знаходжусь.

Та чоловік мене заспокоював. Казав, що він завжди буде поруч. Я зрозуміла, що він мій Всесвіт.

Минуло декілька років, ми збирали з Романом на власну квартиру. Купили у кредит. Та це було наше сімейне гніздо.

Все було прекрасно, поки одного дня мені не зателефонувала сестра. Вперше за останні декілька років.

Мені було уже 25 років, а їй 14.

Виявилось, дзвонила вона непросто так. У матері стався інсульт. Вона вимагала, щоб я повернулась назад додому і доглядала за нею. Адже вона не може ходити, її потрібно годувати, та й по дому безліч роботи.

На той момент я була вагітною. Мені б теж не легко було дбати за матір’ю. Та й, зізнатись чесно я не хотіла залишати чоловіка самого і повертатись у дім, де про мене стільки років навіть не згадували.

Та совість не дала б мені спокійно жити. Зібралась і поїхала на вихідні у рідне місто. Думала, хоча б провідаю. Та швидко пошкодувала про це рішення. Батько відкрив мені двері уже насуплений. А хвора мама наговорила мені купу образ і неприємних речей.

Я навіть виправдовуватись перед ними не стала, дала гроші батькові і вийшла звідти.

Мені ще довго було недобре від цієї зустрічі. Я ж то думала, що мене зустрінуть привітно, ми помиримось і будемо далі спілкуватись. Скоро б у моїх батьків з’явився онук.. Та це все лише мрії.

Чоловік мене заспокоював і сказав, що мені варта забути за них так, як і вони свого часу забули за мене.

Як ви думаєте, чому батьки зробили таку різницю між своїми дітьми? А ви любите дітей однаково?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Viktoria
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector