Коли у мене закінчились гроші, то діти перестали мене любити. Я віддала 10 років життя Італії, щоб вдома не мене ніхто не чекав

Я завжди хотіла для своєї сім’ї лише кращого. І прийняла для себе та інших нелегке рішення. Їхати працювати в Італію. Я не думала, що проведу там цілих 10 років. Останніми місяцями я вже не могла дочекатися, як сяду за один стіл зі своїми дітьми й онуками.

Коли я повернулась, то мене спіткало важке випробування. Чоловік пішов на той світ. Ми й так не встигали побути разом, а тепер хіба що зустрінемось на небесах. Діти стали якимись байдужими до мене. Я розумію, що в кожного своя сім’я і турботи, але ж я їхня рідна мати.

У мене якраз перед різдвяними святами День народження. Того року був ювілей. Я мріяла, що запрошу всіх близьких і ми як колись будемо говорити про все, що сталося за моєї відсутності. 

Але ніхто не прийшов. Я старалася, готувала, думала, що всі прийдуть. А в результаті плакала над старим фотоальбомом. Гірко мені було з того. Виходить я тут стала зовсім самотньою.

 

Ще я планувала, щоб діти з внуками зустрічали Новий рік у мене. А на Різдво я б поїхала до когось в гості. Сказала про ті ідеї дітям, а вони лише знизали плечима.

Їх у мене троє. Дві дочки й син. Доньки пояснили, що в них традиція святкувати Новий рік на якомусь відпочинку. А син довго думав, а потім зізнався, що вони вже зібралися до батьків дружини.

– Невже я більше їм непотрібна? – дивувалась я. – Ще недавно усі до мене писали, дзвонили й питали як справи. А тепер навіть уважити не хочуть. Не навідують мене. Бо що, я маю прийти до них з передачею, тоді вони мене помітять?

Минув Святвечір, Різдво. З дітей навіть ніхто не привітав зі святами. А мені то що. Теж дзвонити не стала. Не хотіла псувати їм настрій своїми претензіями. Прикро на душі. 

Я пригадала сеньйору у якої працювала. Жінці тоді було 87 років. Але на зимові свята кожного року до неї приїжджали усі. Від дорослих до дітей і не було такого поняття “зайнятий” чи “іду десь інше”. Вони провідували стареньку від щирого серця. За це я сильно їх поважаю. 

Ще я готувала у такі дні святковий стіл. Я старалася, щоб все було смачно. Вони хвалили мене. І мріяла, що колись так само наготую для своїх. Та я тепер нікому непотрібна. Хоч бери й повертайся. Там більше будуть раді мене бачити. 

Сподіваюся не доведеться чекати, коли мені так само виповниться 87, щоб вони захотіли до мене прийти, поговорити. Та і чи доживу. Дуже хочеться, щоб все повернулось як колись. Коли діти просили у мене порад, коли вечорами ділились секретами. Я любила готувати всім какао і ми разом дивилися фільм. Невже їхнє відношення так і залишиться холодним? Адже всі ті роки я висилала їм гроші, щоб вони краще жили.

Що порадите робити?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

JuliaG
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector