Жінка все шукала синові виправдань, але щоразу чула в телефоні одні гудки

У старенької Варвари була найбідніша хатина у всьому селі. Через несплату боргів бабусі навіть світло вимкнули. Доводилося їй перебиватися маленькою гасовою лампою, яка ледве жевріла. Холодно в хаті – аж мороз по шкірі. Варвара Семенівна у власному домі рук і ніг вже не чула. Вийшла на вулицю, хотіла дрова розпалити, хоч трішки хату прогріти. 

Подивилася на свої запаси, а там залишилося декілька маленьких колод, яких вистачить від сили на тиждень. До старенької так рідко хтось навідувався в гості, що деякі мешканці села помилково думали, що вона зовсім самотня. Але це було не так. У місті живе її дорослий і дуже успішний син. У нього самого уже й діти є – 2 вродливі доньки. Їх бачили тут лише один раз на Різдво, та й то, коли вони були ще маленькими. Донька Варвари Семенівни виїхала на заробітки в Італію. Кажуть, обжилася там гарно і стала, наче своя. Куди їй там до старенької матері? Раз на пів року надішле мамі якусь посилку і свято вірить, що борг доньки успішно виконала. 

Син нічим не кращий. Все, на що він здатний – це годувати найріднішу людину обіцянками: “Мамо, от як тільки матиму час – одразу приїду. І дрова тобі привезу, і борги усі закрию. Ти тільки трішки почекай”. От стара вже 76-ий рік чекає, поки на неї хтось зверне увагу. Попри таке жахливе ставлення рідних дітей, вона на них ніколи й слова поганого не сказала. Завжди шукає негідникам якісь виправдання: “Синочок мій важко трудиться, заробляє гроші на гідне життя для своїх дітей. А я можу й потерпіти”. 

На Різдво до неї так ніхто і не приїхав. А бабуся так приготувалася: накрила стіл на всі гроші, які заощадила з пенсії, одягла красиву вишиванку, але так і просиділа увесь вечір біля вікна дарма. 

8 січня, побачивши нестачу дров, Варвара Семенівна взялася за телефон і пробувала знову й знову додзвонитися до сина. Але нічого не вийшло. Тоді старенька витягла гроші, які збирала на весілля онучкам, і пішла до сусіда, який завжди їй допомагав, але звісно ж, не за просте слово “дякую”.

Микола не відмовив жінці в допомозі, крім того, запропонував бабусі угоду: вона їм з дружиною відпише свій будинок, а вони натомість будуть піклуватися про неї. 

В голові старенької крутилася одна думка: “Як же чужі люди будуть мене доглядати, коли я своїх діток маю”. Обіцяла Миколі, що подумає, а сама повернулася додому. 

В хаті було майже темно, лише одна свічка догорала, даруючи краплину світла і тепла. Варвара обдумувала пропозицію сусідів і, безрезультатно намагаючись додзвонити синові, гадала, чи справді вона має рідних?

Що б ви робили на місці бабусі?

Чи засуджуєте ви її дітей?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector