Редакція “Цікаво про” знайшла цікаву історію, яка ще раз доводить унікальність і самобутність українців.
Забігаю в останній вагон метро — дуже поспішаю на вокзал… Бачу вільне сидіння і плюхаюся на нього з важким рюкзаком.
Трохи заспокоююсь, вирівнюю дихання і намагаюся поправити розбурхану зачіску. Нарешті помічаю навпроти дуже вродливу молоду жінку з двома синочками. Біля них сидить батько у військовій формі.
Під час кожної зупинки хлопчаки підбігають до татка і сором’язливо до нього пригортаються. Ніхто з них не залипає в екрані свого гаджета, навпаки батьки спілкуються зі своїми дітьми тихою і дуже чистою українською мовою. Так лагідно, ніжно. Та картина мене зворушила до глибини душі.
От вона — справжня українська сім’я, на якій наша держава досі тримається. Я захоплювалася їхньою неспішністю, вмінням цінувати момент, а їхні щирі посмішки зігрівали мені душу.
Хотіла їх сфотографувати, але боялася потривожити їхній спокій.
Чим довше я спостерігала за ними, тим все більше й більше забувала про те, що поспішаю на потяг… Виходити з метро не хотілося.
Що в українцях захоплює Вас найбільше?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
