Вийшла заміж я ще 19 років тому. Молоді були, але кохали один одного страшно! Через декілька років я завагітніла. Коли ми розповіли про це свекрусі, вона була надзвичайно щаслива та у всьому допомагала. Через декілька місяців на світ з’явився наш синочок. Ми з чоловіком продовжували працювати та навіть купили власну квартиру.
Через 8 років я дізналася що знов вагітна. Ми з чоловіком пам’ятали, що свекруха дуже тепло прийняла цю новину минулого разу, тому вирішили негайно розповісти їй. Але чомусь коли я завагітніла вдруге, свекруха була не в захваті. Але такий настрій у неї був лише до народження нашої донечки. Потім, в ній прокинулася бабусина любов і вона ні на крок не відходила від улюбленої онучки. До речі, характер у неї точно такий, як у бабусі.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Минуло ще 8 років і я знову завагітніла. Я з коханим вирішила до останнього про це мовчати. Не хотілося бачити її невдоволене обличчя. Але коли мовчати вже не було змоги, свекруха була на сьомому небі від щастя. Ми навіть не очікували такої реакції. Ну і згодом, у нас народилася ще одна донечка.
Взагалі, я зі свекрухою була дуже близька. Моя мама померла, ще коли я була зовсім дитиною і коли ми з чоловіком одружилися, свекруха у всьому мені допомагала та підтримувала. На 65-й День народження, я вирішила подарувати їй хорошу духовку для дачі. Річ у тому, що там вона живе з квітня по жовтень, тому ця річ їй дуже потрібна. Зібрали ми чималеньку суму, придбали подарунок та поїхали у село.
Коли ми з чоловіком розгортали свій презент, свекруха ледь не заплакала та сказала:
– Ви ніби мої думки прочитали! Я вам завтра пиріжків напечу. Треба ж нову духовку перевірити.
Авжеж, прочитали! Вона вже другий рік скаржиться на те, що їй важко з дровами та грубкою бавитися! Та нам не шкода грошей на такий подарунок. Ми й самі часто там гостюємо, а пиріжки свекруха дійсно смачні пече!
На дачі ми були декілька днів, і коли вже мали повертатися додому, свекруха взяла мене за руку та повела у спальню. Вона вручила мені дві гарні коробки. Одна була дуже велика, а інша – маленька. У великій знаходилася норкова шуба, а у менші – діамантові сережки. Я спочатку намагалася віддати це свекрусі, але вона стиснула мою руку та сказала:
– Дозволь мені віддячити за те, що у мене така хороша невістка!
Я навіть про таке не мріяла! Тепер, я буду оберігати свекруху ще більше та у всьому їй допомагати. Не подумайте, що я лише підлещуюся, просто я навіть подумати не могла, що вона дійсно любить мене як рідну дитину. Це дуже цінно!
А які у вас стосунки з вашою свекрухою?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
