У мене двоє дорослих дітей – син та дочка. Ми з чоловіком робили все, щоб вони отримали якісну освіту, а згодом допомогли купити їм власне житло і ще й онуків час від часу бавили. Зараз я лишилася одна, мій чоловік помер шість років тому.
Звичайно, що я вже давно не працюю, пенсія у мене маленька, не завжди вистачає на все необхідне, а коли купую лікарство, то взагалі забуваю за смачну їжу.
Мої діти знають та чудово розуміють, яка у мене мізерна пенсія, але я ніколи не просила у них про допомогу. Одного разу наважилася попросити їх, щоб вони навпіл платили за мою комуналку, адже квартира після моєї смерті і так перейде їм.
Син удав, що взагалі не почув мене, а дочка сказала, що у неї зараз немає грошей, щоб допомогти мені.
Звичайно, що я промовчала і нічого не сказала. Але прекрасно освідомлюю, що вони мають гроші, адже щороку по декілька разів виїжджають відпочивати за кордон на дорогі курорти. У кожного є своя машина, громадським транспортом вони на роботу не добираються.
Моя дочка купує собі новий одяг, а внучку балують кишеньковими грошима. Про сина взагалі нічого не буду говорити, його сім’ю розпоряджається лише дружина, права голосу він немає, навіть якщо він захоче мені допомогти, то вона не допоможе. Коли моя давня подруга телефонує мені та розповідає про те, що її діти привозять продукти, допомагають з комуналкою, а також відправляють на море, мені стає ніяково. Мені стидно їй розповісти, що мої діти взагалі не цікавляться моїм життям.
Я завжди пам’ятаю, як ми з моєю сестрою колись допомагали своїм батькам. Коли приїжджали в гості, то обов’язково привозили не тільки продукти, але й дрова та вугілля на зиму. Нас ніхто ніколи не просив нічого, але ми самі знали, що їм потрібна наша підтримка та матеріальна допомога. Мабуть, я зовсім не правильно виховала своїх дітей. Дуже хочу попросити у своєї доньки, щоб вона дозволила мені пожити у неї декілька років, але боюсь почути відмову. За той час, я б здала свою квартиру і зібрала гроші.
Не маю уявлення, як інші пенсіонери живуть на свої пенсії. У мене не виходить, хоча я дуже економна. Поки мій чоловік був живий, то продовжував працювати, але замість того, щоб відкласти собі на старість, ми завжди всі гроші віддавали своїм дітям. Ми завжди думали про них. Але подяки з їх сторони взагалі немає.
А що б ви порадили жінці?
