Раніше у моєї доньки не було подруг. Ми переїхали у нову квартиру, ну а серед сусідів – одні хлопчики. Я бачила, як донечці нудно, адже нема компанії. Одного разу виглядаю з вікна та бачу, як моя Оленка грається зі старшими дівчатками. На вигляд їм було по 10 років, ну, можливо, трохи менше. Моя Олена за ними всюди бігала хвостиком, гралася у пісочниці та ляльками. Навіть не боялася на дерево з ними лізти. Я раділа, що вона нарешті знайшла таких подруг, хоча різниця у віці була досить великою.
Ну але у компанії була та сама “зірка”. Вони часто сварилися, я бачила, як Оленка ображена поверталася додому, а інші дівчатка гралися надворі далі. То “зірка” може її обзивати, ну а інші діти також повторяють. Давала різні, а часом навіть зовсім дурні прізвиська. А могла навіть побитися з нею у пісочниці, ще й брудом потім обляпати та кривлятися. Але моя донечка нічого не хотіла розповідати, я про ці витівки дізналася від сусідок випадково.
Тоді ми приїхали після відпочинку з моря, Оленка навіть не переодягалася після довгої дороги, а одразу дременула до подруг, але обов’язково взяла із собою талісман – невеликий браслет зі скляним дельфіном. А ще на морі ми їй заплели спеціальні афокоси, ще й різнокольорові пасма додали. Оленка декілька днів раділа.
Ми з чоловіком почали розвантажувати речі з багажника, як раптом я побачила наступну “картину”: та сама “подруга” підходить до моєї Олени, починає смикати її за браслет, але донька мовчить. Силоміць забрала у неї талісман, а донька побігла до інших дівчат. Наскільки я зрозуміла, вони були адекватнішими, але біля “зірки” залишилися і свої посіпаки. Того дня зранку дощило, та на дворі де-не-де були калюжі. Тоді та дівчинка підбігає до моєї доньки та силоміць штовхає у болото. Вимастила нову сукню та почала її за коси смикати. Я вже не витерпіла такої нахабної поведінки та побігла до Оленки. Добре, що деякі подруги все-таки стали на сторону Оленки та заспокоювали дівчинку.
– Де твоя мама? Негайно поклич її, хочу з нею поговорити, – спокійно запитую у розбишаки.
Тоді вже “зірка” не була такою сміливою, адже перед нею стояла не мала дитина, а я – старша жінка. Побачила, як вона зашарілася.
– А мами нема, вона у гості пішла! І взагалі, ваша донька перша почала! – почала виправдовуватися дівчинка. Інші “подруги” розбіглися по дворі.
– Ні, я тобі не вірю. Негайно поклич свою маму. Не раз я чула від інших діток, що ти ось так погано себе поводиш з моєю донечкою.
– Ну я не навмисне. І взагалі, ваша донька..
– Не треба брехати. Я все бачила на власні очі. Чому ти молодших діток ображаєш? Тебе мама хіба не вчила, що так робити не можна?
Бачила, як дівчинка ледь стримує сльози. Почервоніла, немов рак смажений, і як закричить:
– А ви чому їй завжди на вулиці такі речі даєте? Постійно купуєте їй солодощі, іграшки, сукні. А ще й коси такі заплели! Я також хочу, а моя мама казала, що вона не буде мені таке купувати!
Після такої розмови я рідко бачила ту дівчинку біля будинку. Звісно, що деякі її “подруги” відмовилися гратися з Оленкою. Зате вона потоваришувала з місцевими хлопчиками, вони її не ображають. Правда, через декілька днів Оленка попросила мене зняти ті коси.
– Мені не зручно, заважають на дворі та і спати не можу. Краще розплети, – казала доня.
Але я бачила, що тут справа далеко не у косичках. Можливо, що доньці просто після того випадку стало некомфортно. Але хіба вона винна? Я ще тоді зрозуміла, що та “зірка” – звичайна мала, яка заздрить всім. Знайшла собі ідеальну жертву – дівчинку, яка майже у два рази за неї молодша. Намовляла всіх проти неї, але добре, що знайшлися дійсно адекватні дітлахи. Сумно, що у 10 років дівчина не розуміє, що заздрість – погана річ. Я не буду щось забороняти Оленці тільки тому, що у інших дітей цього нема.
А що б ви зробити з такою нахабною дівчинкою? Можливо, вона все-таки зрозуміє свою помилку? Дитина зможе виправитися у такому віці?
