Я не знаю, як тоді жила. Декілька місяців тому загинув мій перший чоловік Микола. Тільки тоді, коли я побачила його могилу, то зрозуміла одну істину – кохайте всім серцем. Не треба чекати завтрашнього дня чи якийсь знак. Якщо ви зустріли ту саму людину, то звертаюся до вас, чоловіки, негайно на руках несіть її до РАЦСу! Повірте, такої, як вона, більше ніколи не буде. Так, ми всі не ідеальні. Але зате справжні. Ну так, ваша дівчина інколи вас дратує зі своїми безпідставними скандалами, так, у неї дуже багато подруг ну і звісно, що вона не вміє готувати вам пельмені особливо, як це робить ваша мама.
Важливішого, ніж родина, у цьому світі нема. Більшість пар з молодості народять дітей, а потім не мають грошей навіть на житті. Тому дітки для них вже не щастя, а тягар на десятки років. Знаєте, як живуть вовки у своїй зграї? Вовчиця може прикрити від ворога. Вона просто кидається на нього або прикривається шиєю. Тварина готова своїм життям пожертвувати заради іншого. Так само і ви робіть – оберігайте вашу кохану дружину та діток, будьте для них справжнім захисником.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ну і останнє. Якщо ваш друг чи знайомий, коханий чоловік чи хлопець сідає за кермо нетверезим, втомленим чи навіть сонним – заберіть ключі. Краще поїхати на таксі або ж самій відвезти всіх додому. Адже інколи страшно їхати, коли надворі темно, ще й дощить або ж гололід. Є одна дієва фраза, якою я завжди користуюся “А подумай про…” та називаю ім’я мами, тата, молодшої сестрички чи навіть подруги. Будь ласка, не забувайте, що є заради кого жити.
Я досі пам’ятаю той день, коли я познайомилася з Миколою. Красивий блондин, а який у нього був погляд. Ледь з розуму мене не звів. Згадую, як ми разом на парах сиділи та готувалися до екзаменів, як кішку купували та робили ремонт у невеликій кімнаті – наше родинне гніздечко. Він був хорошою людиною. Тепер на небі з’явився ще один ангел.
Кохайте та будьте коханими. Адже наше життя таке непередбачуване. Не знаємо, що буде завтра. Та чи взагалі воно настане…
А ви погоджуєтеся зі словами жінки?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
