Нещодавно сестра покликала мене до себе додому, посидіти, випити чаю, поспілкуватись
У Наді є сім’я. Вона вже давно одружена, має трьох дітей. Три тижні тому відсвяткувала свій 35 день народження.
У мене є ще брат та три сестри. Брата звати Богдан, йому 32. Мені 28 років. А двом молодшим сестрам по 26 років. Вони двійнятка.
Сім’я у нас доволі велика. Кожен має свої турботи, навіть не завжди виходить зустрітися.
Тому запрошення сестри я з радістю прийняла. Я завжди, коли їздила до Наді в гості везла солодощі, іграшки для дітей. Дуже люблю своїх племінників і стараюсь їх балувати. Та от останнім часом у мене трохи туго з фінансами, відкладаю на покупку квартири, кожну копійку бережу. Цього разу, ідучи до сестри взяла з собою лише кілограм яблук.
Усі зустріли мене привітно, почали обійматись, та вони чекали, що я привезу різні смаколики та забавки. На столі стояла пуста тарілка і лопатка для торта.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
А я простягла пакет з яблуками.
Захоплення дітей відразу кудись зникло, вони навіть не подивились на ті яблука, пішли у свої кімнати.
Надя теж почала дивитись на мене скоса, сказала, що я жадібна.
– Навіщо ти взагалі тоді приїхала? – сказала вона.
– Розумієш, у мене зараз не дуже добре з фінансами, тому такі гостинці…
Я спершу почала виправдовуватись, а потім відчула дику образу. Отже, сестра і її діти чекають мене лише заради власної вигоди?
Я пішла звідти, без чаювання і розмов.
Досі переживаю чи зможу спілкуватись із сестрою і надалі..
Чи добре вчинила Надя з сестрою?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
