Той День народження був по-справжньому особливий. Вперше за 30 років свого життя я відзначала його сама в чужому місті.
Та мене це зовсім не лякало – зовсім навпаки! Я в столиці, вільна, наче птах. Та й нова цифра в графі “Вік” мене зовсім не лякала.
Прокинулася вранці від дзвінка найдорожчої. Мама завжди мене вітає першою, встає з самісінького ранку і одразу телефонує. Добре, що я завжди беру в цей день вихідний – можу потім спокійно відсипатися після усіх телефонних привітань родичів.
На вечір запланувала собі похід в СПА-центр – повний релакс, як то кажуть.
Настрій був ідеальним. Шкода, що один лише телефонний дзвінок його швидко зіпсував.
– Привіт. Я тебе вітаю, Соломійко, бажаю Тобі знайти своє щастя…Знаю, що цей день для тебе багато значить…
– Я вже щаслива, але дякую, – байдуже відповіла я.
– Ти колись пробачиш мені? Я все ще на це сподіваюся.
Та я не відповіла, просто поклала слухавку.
Наступного ранку зібралася до купи, прийшла на роботу, як нова копійка, мені навіть здавалося, ніби я якесь сяйво випромінюю.
– Як вчорашній День народження минув? – спитала Ірина, моя колега.
– Чудово! Виспалася, поплавала в басейні, на масаж сходила – провела час нарешті із собою коханою, – безтурботно відповідала я.
– То це для цього Ти брала вихідний?! Хіба ж це привід?
– А хіба ні? – здивувалася я.
– Не знаю, не вважаю День народження святом. Подарунки, ресторани, надувні кульки – це все якась маячня для дітлахів.
– Нічого собі! Я завжди знала, що ти справжня зануда, але ж не настільки.
Мій тонкий сарказм розсмішив Миколу – хлопця, який вже кілька місяців працював з нами в одному відділі.
Мені стало трохи соромно за свою різкість, бо по обличчю Іри було помітно, що їй на якусь мить стало ніяково, але від своїх слів відмовлятися не хотілося.
Коли повернулася додому, мені зателефонувала мама. Довго розпитувала про те, як я відсвяткувала свій День народження в столиці, що робила, де була. А потім запитала про нього:
– Вітав тебе Сашко?
– Так, але ти ж знаєш… Для мене це більше нічого не значить.
Рік тому все було зовсім по-іншому. Найбажаніші подарунки, привітання і слова були саме Сашкові. Я його дуже кохала, мені здавалося, що це взаємно.
На момент, коли все розсипалося вщент, ми вже зустрічалися 2 роки. Готувалися до весілля. Звісно, у нас, як і в будь-яких інших пар, були деякі проблеми в стосунках, але ми боролися за них. Принаймні, я це робила точно…
Якось напередодні розписки ми влаштували собі романтичний вечір. Влаштувалися вдвох на дивані, я приготувала піцу і ми ввімкнули наші улюблені фільми.
Саша обіймав мене, знову зізнавався в коханні, казав, що не може дочекатися, коли ж нарешті назве мене своєю дружиною.
Не хотілося, щоб той вечір закінчувався.
Нашу романтику перервав дзвінок в двері:
– Кого там іще принесло? Забудь – не будемо відкривати, хто б це не був, – сказав Саша, притягнувши мене до себе, щоб поцілувати.
– Так не можна, Сашко, раптом щось важливе. Я зараз повернуся.
На порозі стояла моя найкраща подруга – Юля. Ну, як стояла? Заледве… Вона була п’яна, мов чіп.
– Юленько, це з якого приводу ти так набралася? – спитала я, затягуючи її до квартири.
Я ніколи не бачила її в такому стані, тож гадки не мала, що могло трапитися.
– З якого приводу?! З дуже радісного! У мене буде дитина! – закричала Юлька.
– Як? Оце так новина! Це прекрасна звістка – я тебе вітаю. А хто ж щасливий батько? Я його знаю? Чому ти раніше не розповідала, що в тебе хтось є, – засипала я питаннями подругу.
– Як це хто? Ти дуже добре його знаєш. Ось він – красунчик наш!!! – сказала Юля, ткнувши пальцем в груди Саші.
Я спершу засміялася, подумавши, що п’яна подруга так жартує, але коли поглянула на зблідле обличчя нареченого – зрозуміла, що це таки правда.
Я не хотіла слухати нікчемні виправдання, які він вигадуватиме на ходу, тому вибігла з квартири в чому була.
Тільки чула за спиною: “Соломійко, стій. Я все тобі поясню”.
Знайшла прихисток у батьків. Довго ридала в мами на колінах, не могла прийти до тями. Чула краєм вуха, як того вечора батько кричав на Сашу, казав, щоб той більше мені навіть на очі не потрапляв.
Та він ослухався його наказу. Цілий місяць приходив під будинок з розкішними букетами, обривав телефон дзвінками та повідомленнями. Якось, коли я була на роботі, приходив до батьків, присягався, що кохає мене – просто оступився з Юлею тоді на п’яну голову.
Я знала, що колишній наречений не дасть мені спокою, тому зібрала речі і вирішила втекти з рідного міста.
Спогади про минуле мене дуже засмутили, а мені не хотілося просидіти вечір п’ятниці вдома з “кислим” виразом обличчя.
Зателефонувала Ірі:
– Привіт. Ти вибач мені за сьогоднішні слова. Це було трохи різко.
– Нічого. І ти мені вибач. Просто я ніколи не святкувала свої Дні народження. Мене бабуся виховувала, тож на розкішні подарунки і застілля нам завжди бракувало грошей, – зізналася мені колега.
Після її слів мені стало ще більш соромно.
– Слухай, Іринко! Я тебе запрошую в кафе! Будемо святкувати Дні народження.
– Мій аж взимку, а твій вже минув.
– Ну, то й що? Ми самі собі господині – можемо святкувати, коли заманеться.
З того часу у нас з’явилася традиція щоп’ятниці святкувати всі пропущені Дні народження Іринки.
Одного разу нам і Микола компанію склав. Отоді у них все й зав’язалося з моєю новою подругою.
Події розгорталися стрімко, тож вже за кілька місяців я була запрошена стати дружкою на їх весіллі.
Під моїм чітким керівництвом всі гості розважалися, як могли. А я так взагалі – дозволила собі відвести душу.
Так розтанцювалася, що вилила шампанське на якогось кремезного чоловіка.
До речі, цей бідолаха за кілька днів після цього надіслав мені розкішний букет квітів із запискою: “Сподіваюся, на нашому весіллі ти будеш так само неповторно танцювати”.
Виявилося, що той чоловік – брат Ірини, тож зовсім скоро ми з подругою породичалися.
Тепер дружимо сім’ями: Ірина з Миколою і я з коханим Дмитром.
Чого мене навчила ця історія:
Життєва історія Соломії ще раз доводить, що невдачі в особистому житті – не є кінцем світу. Це чудова нагода зустріти саме того єдиного, якому вдасться зробити Вас по-справжньому щасливою. “Не було б щастя, та нещастя допомогло” – на прикладі Соломії фраза набула нового і більш зрозумілого сенсу. Ніколи не опускайте руки, залишайтеся собою – і удача обов’язково Вам всміхнеться.
Чи були у Вас випадки, коли “щастю помогло нещастя”?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
