Тоді був ранок, неділя, надворі не було так людно. Я виносив сміття та побачив двох стареньких сусідок з першого поверху. Вони косо дивилися на мене та про щось перешіптувалися. Я прислухався до їх розмови. Виявилося, що темою для бесіди була моя родина:
– І що вони собі думають? У них троє маленьких діток, а вона вагітна четвертою! Досі живуть у цій малій однокімнатній квартирі. Здається, що вони взагалі втратили здоровий глузд!
– І не кажи. Шкода дітей, з такими поганими батьками живуть.
Тоді я вирішив змовчати, хоча було дике бажання підійти до них та сказати декілька “лагідних” слів. Яке вони взагалі мають право обговорювати моє з дружиною життя? Нехай краще за собою слідкують, пліткарки старі.
Однак, чомусь їх слова засіли у голові. Підіймався повільно по сходах і так сумно стало в один момент. Можливо, що вони мають рацію?
Двері відчинила моя кохана Галинка. Вдома смачно пахло молоком та домашніми котлетками – моя улюблена страва. Бачив, як малюки кумедно їли кашу й тримали крихітними рученятками ложечку. Галя взяла на руки наймолодшу донечку Христинку та колисала її. Так було затишно. А всередині немов якесь тепло розливалося по венах.
Я працюю звичайним робітником на заводі, Галинка займається хатнім господарством. Вдома завжди чисто, повний холодильник домашньої їжі, хоча вона на 6 місяці вагітності. Ще й дітки у мене такі хороші. Бувало, що на роботі справи кепсько йшли, переступаю поріг – і про все погане забуваю, бо зустрічає моя родина. Немов тоді я стаю найщасливішим чоловіком на землі. Звісно, що буває не легко, адже я працюю один і часто можу брати додаткові зміни на роботі, але завжди настрій підіймає щирі посмішки малюків та поцілунки дружини.
Однак, чомусь всі знайомі та сусіди думають, що мені погано ось так жити. Адже жінка вдома, я працюю, ще й тіснимося у маленькій однокімнатній квартирі, а ось у них родина менша, а живуть у просторій квартирі чи навіть у будинку за містом. Звісно, що у мене невелика зарплата, але нещодавно ми купили машину та починаємо помалу відкладати на іпотеку. Однак, я насолоджуюся тим, що у мене є та ніколи не куплю за всі гроші світу – щаслива родина.
Декілька днів тому у моєї матері було день народження. Та свято для нас було зіпсовано. Адже моя сестра не соромилася при гостях обговорювати наше з дружною життя, хоча сама двічі розлучена та не має дітей:
– Ну як там можна жити скажи мені, будь ласка? У вас скоро буде дитинка четверта, а ви ледь поміщаєтеся у тій нещасній квартирі. Хоча б ремонт зробили! Не можна діткам ось так жити!
На жаль, її підтримали всі гості, навіть рідні батьки дорікали нам. Я бачив, як дружина почала плакати, тому не міг терпіти таких нападок. Попрощалися та поїхали додому. Чув, як Галя плакала вночі у ванній кімнаті, хоча потім казала, що все добре та вона не ображається на слова сестри.
Сумно, що всі люди нас засуджують тільки через те, що у нас така маленька квартира. Чому ніхто не хоче слідкувати за своїм життям, а хоче заплати носа не у свої справи? Досі не можу зрозуміти ні свою родину, ні тих старих пліткарок.
Можливо, що сестра має рацію? Чи варто чоловікові задуматися над її словами?
