– Ти серйозно зараз купила собі серум за три тисячі? – Борис тримав у руках пакет і дитячий комбінезон, у якого розійшлася блискавка. – А Єві що вдягати?

– Те, що купиш ти, – Катя не підвела очей від дзеркала. – Ми це обговорювали ще до вагітності.

– Та годі вже з цією мантрою! – він кинув комбінезон на диван. – Дитині рік. Ти досі живеш так, ніби вона – мій проєкт, а не наша донька.

– А ти живеш так, ніби я народила тобі безкоштовну няню.

Єва в стільчику почала смикати ложкою по столику. Борис глянув на дитину, потім на Катю.

– Я працюю один.

– Бо ти сам кричав: "Я все потягну". Дослівно.

– Я думав, у мене дружина, а не людина з прайсом на материнство.

Катя повільно повернулася.

– А я думала, у мене чоловік, а не продавець обіцянок.

Він усміхнувся – коротко, злісно.

– Зручно. Декретні – на себе. Манікюр – обов'язково. Зал – обов'язково. Няня – обов'язково. А памперси хай магічно з'являються, бо ти ж "так погодилась".

– Не перекручуй. Я одразу сказала: я не збираюся розчинятися в дитині. Не збираюся ходити в розтягнутій футболці й просити в тебе на шампунь.

– Ага. Ти просто просиш на все інше.

– Я не прошу. Я нагадую, що ти пообіцяв.

Він підійшов ближче.

– Знаєш, що найгірше? Ти не мамою хотіла стати. Ти хотіла залишитися головною в кімнаті, навіть коли в кімнаті з'явилась дитина.

– А ти хотів дитину як медаль. Поки гарно звучить. А як почалась робота – одразу в кущі.

Єва заплакала. Борис взяв її на руки незграбно, вона вигнулась і потягнулась до Каті.

– От бачиш? – сказав він. – Їй мати потрібна, а не косметолог.

– Не смій. Не смій мені цим тикати. Я з нею 24/7. Ти один вечір не можеш витримати без дзвінків кожні пів години.

– Бо ти влаштувала собі вихідний у той момент, коли дитині місяць!

– Бо ми так домовилися!

Він засміявся вголос.

– Нормальні жінки не прописують у договорі право "відпочити від немовляти".

– Нормальні чоловіки не брешуть, щоб жінка від них народила.

Він поставив Єву назад у стільчик трохи різкіше, ніж треба. Дитина закричала голосніше. Катя миттєво підлетіла, забрала доньку, притисла до себе.

– Обережно!

– Та нічого я їй не зробив.

– Ти злий на мене, а зриваєшся на ній.

– Не перекладай. Це ти в нас свята. У тебе навіть дитина не причина відмовитися від салону.

Катя витерла сльози Єви рукавом і кинула:

– А в тебе навіть дитина не причина тримати слово.

* * *

Через тиждень вони сиділи в кафе на хрестинах у племінника Борисової сестри. За довгим столом – родичі, тарілки, дитячі крики, тости. Єва дрімала в колясці поруч.

Свекруха, не дивлячись на Катю, голосно сказала в бік сестри:

– У наш час після пологів жінки думали, як сім'ю втримати, а не як брови оновити.

За столом хтось хмикнув. Хтось опустив очі. Катя поставила виделку.

– Скажіть прямо, якщо це мені.

– А що, неправда? – свекруха нарешті подивилась на неї. – Дитина ще маленька, а ти вже няню тягаєш. Мати так не робить.

– Мати робить так, щоб не з'їхати з глузду.

– Не драматизуй, – втрутився Борис. – Усі якось вирощують дітей без армії помічників.

Катя повільно повернула голову до нього.

– "Усі" – це хто? Ті, кому потім соромно сказати, що вони ненавиділи своє життя в декреті?

За столом запала тиша.

Свекруха пирхнула:

– Тільки не треба цього сучасного егоїзму. Народила – терпи.

Катя всміхнулась без радості.

– Ось вона, ваша улюблена правда: ви називаєте любов'ю все, що жінка робить через виснаження.

– Катю, – тихо прошипів Борис, – припини.

Але його сестра вже нахилилась уперед:

– Та ні, нехай договорить. Нам же всім цікаво, чому дитячі речі має купувати батько, поки мама витрачає свої "принципово не сімейні" гроші на себе.

– Бо батько сам на це погодився, – відрізала Катя.

– Коли заманював тебе в ліжко? – свекруха скривилась. – Чи в вагітність теж контракт був?

Борис не зупинив її. Лише дивився в тарілку.

Катя кивнула.

– От. Оце найцікавіше. Коли вашому сину була потрібна дитина – мої умови були "мудрими" і "чесними". Коли дитина стала дорогою і незручною – я раптом погана мати.

– Бо ти нею і є, – кинув Борис.

Тиша стала важкою. Навіть сусідній стіл стих на секунду.

Катя повільно підвелась.

– Повтори.

– Ти чула.

– Ні, при всіх. Щоб твоя мама теж не переплутала, хто тут бреше. Повтори, що я погана мати, бо не хочу зникнути як людина.

Він теж встав. Обличчя вже горіло.

– Ти погана мати не тому, що ходиш на манікюр. А тому, що в тебе на першому місці завжди ти. Завжди. Навіть зараз. Тобі важливіше бути красивою, ніж бути потрібною.

Катя зробила крок до нього.

– Соціально зручна брехня в тому, що жінку називають хорошою матір'ю тільки тоді, коли вона безкоштовно згоріла.

– А соціально незручна правда в тому, – різко відрубав Борис, – що деякі жінки народжують дітей, ніби це аксесуар, який має вписатись у їхній графік.

У когось впала виделка. Свекруха прошепотіла: "Ну все…"

Катя дивилась на Бориса кілька секунд, потім нахилилася до коляски, взяла Єву на руки і сказала вже тихіше:

– Добре. Тоді ще одна незручна правда. Деякі чоловіки хочуть дитину тільки до моменту, поки не треба за неї платити грошима, сном і свободою.

– Я плачу за все! – вибухнув він на весь зал.

– Крім ціни власних слів.

– Та ти просто шантажистка! Ти з самого початку продавала мені материнство по пунктах!

– А ти його купував. І зараз удаєш, що тебе обдурили, бо товар виявився живою людиною.

Свекруха підскочила:

– Не смій так говорити про дитину!

– Я не про дитину. Я про вашого сина.

Борис рвучко відсунув стілець.

– Все. Досить. Якщо тобі так важко бути в сім'ї – йди. Але доньку я тобі калічити не дам.

Катя засміялась коротко, ніби її вдарили.

– Калічити? Це ти зараз про мене? Про ту, яка рік жила за правилами, які ти сам підписав ротом?

– Та які правила? Я думав, ти станеш нормальною матір'ю!

– А я думала, ти станеш нормальним батьком.

Єва знову заплакала. Люди відверталися, але слухали всі.

Борис витягнув телефон.

– Добре. Раз уже пішла така відвертість – покажи всім, скільки ти за місяць витрачаєш "на себе".

– Покажи всім, скільки разів ти лишався з донькою без дзвінків "де серветки" і "вона дивно дихає".

– Я хоч стараюсь!

– Ти стараєшся виглядати жертвою.

– А ти – королевою.

Катя подивилась на свекруху, на сестру, на людей за столом, які вже навіть не вдавали, що їдять.

– От чому вам так подобається Борисова версія? Бо в ній усе зручно: жінка має мовчки тягнути, а якщо не хоче – вона чудовисько.

Свекруха холодно відповіла:

– Ні. Просто в моєму світі на дитину не шкода ні грошей, ні себе.

Катя кивнула.

– А в моєму світі дитині не потрібна мати, яка себе ненавидить.

Борис зробив крок до неї.

– У твоєму світі всім навколо треба просто обслуговувати твої потреби.

– У твоєму – жінка повинна бути вдячна, що їй дозволили народити від чоловіка, який не витримує навіть власних обіцянок.

Він різко простягнув руку до коляски з сумкою.

– Поклади Єву. Ти зараз не в тому стані, щоб із нею їхати.

Катя відсахнулась.

– Не торкайся.

– Я її батько.

– Згадав.

– Катю, не починай цирк.

– Це не я почала приниження при всіх.

– А ти ним живеш. Просто сьогодні глядачі є.

Секунда тиші.

Потім Катя розстебнула сумку, дістала запасний бодік, кинула його на стіл перед Борисом.

– Ось розмір. Раз ти такий батько – купиш сьогодні сам.

Він навіть не глянув на бодік.

– А ти що купиш? Нові вії?

Хтось нервово хихикнув. Катя зблідла.

Вона повільно зняла обручку і поклала її просто в його келих із недопитим соком.

Ніхто не ворухнувся.

– Куплю собі адвоката, – сказала вона.

Борис витер обличчя долонею, подивився на кільце в склянці, потім на неї.

І усміхнувся.

– Добре. Тоді спочатку поясниш у суді, чому няня бачила мою дитину частіше, ніж я хотів.

Valera

Популярне