Вчителі завжди говорять про те, що шкільний клас для кожного учня – наче друга сім’я. Людей, які трудяться поруч з тобою щодня, змінюються і стають кращими, потрібно поважати і любити. Але так, на жаль, виходить не завжди.
Дівчата з 10-В класу вирішили організувати своїм однокласникам справжній сюрприз на День захисника України. Був чудовий зимовий ранок, в аудиторії панувала святкова атмосфера. Дівчатка радісно накривали один великий стіл. Чого тільки вони не підготували для своїх друзів: і піцу замовили, і солоденького купили, і про фрукти подбали. Хлопці були шоковані, коли зайшли до класу і побачили, що на них вже чекає. Радості не було меж! Досить того, що випала можливість смачно поїсти, та ще й урок історії скасували, завдяки старанням дівчат.
Зима минула досить швидко, але, мабуть, для дівчат морозні місяці тягнулися довше, ніж зазвичай. Вони були в очікуванні свята весни – 8 березня. Цього дня учениці 10 класу були по-особливому красивими: заплели собі акуратні зачіски, домовилися між собою ошатно одягтися. Любо було на них поглянути.
Шкода тільки, що на них чекало розчарування. Від хлопців їм не дісталося ані однієї квіточки. Забули, мабуть, чи що? Дівчата з інших класів хизувалися в шкільних коридорах оберемками тюльпанів і ласували смачними шоколадними цукерками.
Дуже прикро було дівчаткам з 10-В. Така несправедливість! Вони організували для хлопців таке гарне святкування – а ті навіть не захотіли віддячити.
Побачила вчителька сумні обличчя розчарованих винуватців свята і, не роздумуючи, взялася виправляти ситуацію. Попросила дівчат зачекати на неї після уроку, додому не розходитися.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
На сюрприз від хлопчаків сподіватися вже не доводилося: вони однією дружною компанією поспішили розійтися по домівках, відразу після того, як пролунав дзвінок.
Чого ж тоді чекати?! За декілька хвилин вчителька повернулася у школу з великим оберемком яскравих малинових тюльпанів. Кожній учениці дісталося по 3 квітки. Крім того, вона вгостила їх смачними шоколадними цукерками.
Дівчата були шоковані: це ж водночас приємно, але дуже незручно. 8 березня приймати подарунки від вчителя. Мало б бути зовсім навпаки!
Коли дівчата розповіли про це своїм батькам, вони довго думали, як віддячити вчительці за такий прекрасний знак уваги до їхніх дітей, але, порадившись, вирішили, що це може образити людину, яка щиро хотіла зробити добрий вчинок.
– Ось такі у нас чоловіки ростуть, – не втомлювалися повторювати батьки дівчат, – як же можна бути такими байдужими до інших?
Мабуть, таки правил поводження з жінками потрібно вчити з самого малку.
Як оцінюєте вчинок вчителя?
Що би ви сказали хлопцям?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
