Ми з чоловіком знайшли один одного не одразу. Мені вже було 30, а йому — 32. Обидвоє не були в шлюбі, але, звісно, мали до того тривалі стосунки. Ми з ним ніколи не обговорювали колишнє і колишніх, бо завжди були щасливими разом.
Ми зустрічались всього пів року, а потім одружились. Нещодавно відзначити річницю спільного шлюбу — вже 13 років минуло, а все як один день. На 5 році шлюбу я народила для Андрія доньку. Він чекав хлопчика, але шалено зрадів дочці. Він був чудовим татком і дитина його дуже любить. Він виконує забаганки, називає її принцесою і робить з нею уроки.
Але нещодавно сталось неочікуване. Йому в соцмережі написав давній друг з дитинства, який живе на батьківщині Андрія. Просто спілкувались про те й про се, але тоді з’ясувалось, що в чоловіка є син. Тринадцятирічний. Про нього не знала ані я, ані Андрій.
Виявилось, що коли Андрій поїхав з селища, дівчина дізналась, що вагітна. Мені невідомо, як вони розірвали стосунки, але чомусь вона Андрієві не сказала про дитину. В той час ми з Андрієм знайомились, зустрічались і одружитись.
Коли Андрій дізнався про сина, швидко знайшов ту жінку в соцмережі і побачив на фото її з сином. Точніше, з копією Андрія. Коли я це побачила, то аж серце завмерло. Навіть наша дочка не так схожа на нього, як та дитина. Чоловік не меншою мірою був здивований.
Він полюбив того хлопчика з першого погляду. Швидко почав писати його мамі, яка спочатку не реагувала. А потім у них зав’язалась переписка. Син уже давно в школі, відмінник, спортсмен, живуть вони самі. Саме такого сина Андрій хотів: розумного, спортивного, сильного, схожого на себе…
А згодом Андрій уже спілкувався з сином. Про те, про се, нічого серйозного, але часу Андрій на це виділяв надзвичайно багато! Дочка підходила до нього й просила його уваги, а він постійно просив чекати. Згодом почалось спілкування по скайпу, постійні стікери з вайберу. За кілька днів Андрій не відривався від телефона.
Чоловік запросив сина на зимові канікули. Він приїжджав до нас, Андрій водив його, куди хлопцю тільки й хотілось. Він був чемною дитиною, але дивитись на це я не могла. Ще й доня постійно засмучена була, бо просилась із ними, але Андрій казав, що треба увагу приділяти брату, він ще й гість. Доня чекала й не тямилась від щастя, коли брат поїхав.
Андрій з сином спілкуються досі. Окрім того, він постійно висилає хлопцю гроші: то свято, то спортивний гурток, то шкільні потреби, то просто так. Я не думаю, що так має бути. Чого його мама нічого не розказувала? Щось тут не так.
А ще мені здається, що Андрій холодний до нашої донечки. Він і дня не витримує без спілкування з сином, ми з донькою наче зникли з його життя. Я не можу йому заборонити. Не знаю, що робити. Розлучення?
Що ви б порадили авторці статті?
