Всі мої подруги хочуть якнайшвидше вийти заміж, немов це мета всього життя. Але що такого доброго у подружньому житті? Досі не можу зрозуміти.
Ось коли я жила одна у маленькій однокімнатній квартирі, то все було чудово. Звісно, що то не був справжній палац, але умови нормальні. Зарплати вистачало на комунальні послуги та власні потреби. Могла купити собі брендову сумочку або туфельки. Про кредит чи борги ніколи не думала. Якщо щось – можна завжди почекати або ж відкласти гроші з наступної зарплати.
Ну, наприклад, майже 2 місяці спала на старому дивані, який дуже скрипів. Звісно, що було не зручно, але згодом купила собі новий матрац та ще й на додачу кавовий столик.
Потім я вийшла заміж за Михайла. У нього також була однокімнатна квартира, тому після весілля ми обміняли їх на велику двокімнатну. Звісно, що тепер комунальні послуги виросли втричі, адже у нас підігрів підлоги, велика ванна – я люблю довго приймати душ та і чоловік миється двічі на день, щодня машинка пральна працює, ввімкнений телевізор, кухонний комбайн, мікрохвильова піч і так далі.
Михайло хоче жити у комфорті. Ось у нього нещодавно зламався ноутбук, за яким він ігри грав. Не захотів віднести у ремонт та почекати декілька днів, а пішов у магазин та купив новий. То дорога фірма та модель, тоді ми заплатили майже тисячу доларів. Хоча майстер казав, що за 500 гривень все поремонтує на старому. Тоді у нас були проблеми з фінансами, тому нову техніку він взяв у кредит.
Чесно кажучи, чоловік звик до того, щоб все брати у кредит. Наприклад, машину з салону взяв, телефон й телевізор – це все позика у банку. Вся його зарплата щомісяця йшла на оплату боргів. Тому забезпечувала родину тільки я. На Михайла було марно сподіватися. Він не хотів шукати іншу роботу, мовляв, і на цій йому нормально платять.
Я мовчу про те, скільки продуктів я щодня купую у супермаркеті й несу важкі пакети додому сама! Мені вистачає перекусити канапкою з кавою або ж купити готовий сендвіч. Але чоловік хоче суп, картоплю чи макарони з салатом та обов’язково м’ясо. Якщо ж пропоную щось замовити у кафе, то одразу починає дорікати, що я погана дружина та господиня, бо чоловіка треба годувати тільки домашніми стравами! Хоча б раз допоміг мені після роботи та помив після себе посуд. Але це ж не чоловіча справа!
Вже не пригадаю, коли ми востаннє вечеряли у ресторані чи просто гуляли у парку. Щосуботи у нього футбол, тому лежить на дивані, гризе насіння або сухарики й випиває декілька літрів пива. А я повзаю навкарачки й підлогу мию. Не вистачає грошей на одяг чи косметику для себе. Та навіть взимку ходила на роботу у старих чоботах, які протікали. Добре, що одягала дві пари шкарпеток, інакше б захворіла точно.
Але всі мої знайомі та подруги кажуть, що мені так пощастило! Я ж не залишилася у старих дівках, а вийшла заміж. Постійно говорять, що я повинна бути вдячна долі за такого чоловіка. Однак, я навпаки хочу розлучитися. Краще бути самотньою, аніж жити з таким ледацюгою.
Що б ви могли порадити жінці зробити у такій ситуації? Варто піти геть від чоловіка чи дати йому другий шанс?
