Всі мої подруги хочуть якнайшвидше вийти заміж, немов це мета всього життя. Але що такого доброго у подружньому житті? Досі не можу зрозуміти.
Ось коли я жила одна у маленькій однокімнатній квартирі, то все було чудово. Звісно, що то не був справжній палац, але умови нормальні. Зарплати вистачало на комунальні послуги та власні потреби. Могла купити собі брендову сумочку або туфельки. Про кредит чи борги ніколи не думала. Якщо щось – можна завжди почекати або ж відкласти гроші з наступної зарплати.
Ну, наприклад, майже 2 місяці спала на старому дивані, який дуже скрипів. Звісно, що було не зручно, але згодом купила собі новий матрац та ще й на додачу кавовий столик.
Потім я вийшла заміж за Михайла. У нього також була однокімнатна квартира, тому після весілля ми обміняли їх на велику двокімнатну. Звісно, що тепер комунальні послуги виросли втричі, адже у нас підігрів підлоги, велика ванна – я люблю довго приймати душ та і чоловік миється двічі на день, щодня машинка пральна працює, ввімкнений телевізор, кухонний комбайн, мікрохвильова піч і так далі.
Михайло хоче жити у комфорті. Ось у нього нещодавно зламався ноутбук, за яким він ігри грав. Не захотів віднести у ремонт та почекати декілька днів, а пішов у магазин та купив новий. То дорога фірма та модель, тоді ми заплатили майже тисячу доларів. Хоча майстер казав, що за 500 гривень все поремонтує на старому. Тоді у нас були проблеми з фінансами, тому нову техніку він взяв у кредит.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Чесно кажучи, чоловік звик до того, щоб все брати у кредит. Наприклад, машину з салону взяв, телефон й телевізор – це все позика у банку. Вся його зарплата щомісяця йшла на оплату боргів. Тому забезпечувала родину тільки я. На Михайла було марно сподіватися. Він не хотів шукати іншу роботу, мовляв, і на цій йому нормально платять.
Я мовчу про те, скільки продуктів я щодня купую у супермаркеті й несу важкі пакети додому сама! Мені вистачає перекусити канапкою з кавою або ж купити готовий сендвіч. Але чоловік хоче суп, картоплю чи макарони з салатом та обов’язково м’ясо. Якщо ж пропоную щось замовити у кафе, то одразу починає дорікати, що я погана дружина та господиня, бо чоловіка треба годувати тільки домашніми стравами! Хоча б раз допоміг мені після роботи та помив після себе посуд. Але це ж не чоловіча справа!
Вже не пригадаю, коли ми востаннє вечеряли у ресторані чи просто гуляли у парку. Щосуботи у нього футбол, тому лежить на дивані, гризе насіння або сухарики й випиває декілька літрів пива. А я повзаю навкарачки й підлогу мию. Не вистачає грошей на одяг чи косметику для себе. Та навіть взимку ходила на роботу у старих чоботах, які протікали. Добре, що одягала дві пари шкарпеток, інакше б захворіла точно.
Але всі мої знайомі та подруги кажуть, що мені так пощастило! Я ж не залишилася у старих дівках, а вийшла заміж. Постійно говорять, що я повинна бути вдячна долі за такого чоловіка. Однак, я навпаки хочу розлучитися. Краще бути самотньою, аніж жити з таким ледацюгою.
Що б ви могли порадити жінці зробити у такій ситуації? Варто піти геть від чоловіка чи дати йому другий шанс?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
