Кохання живе 3 роки?! Не знаю, не знаю… Саме це я зараз і намагаюся перевірити. Для цього вмовила чоловіка на справжній експеримент. До чого він призведе? Гадки не маю. Але мені шалено цікаво, що з нашими стосунками буде далі…
Заінтригувала? Зараз усе розповім!
Рівно три роки тому я зустріла Миколу. Не знаю навіть, як описати романтику і пристрасть, які кипіли між нами в той період, коли ми зустрічалися.
Коханий був таким уважним, так залицявся, дбав про мене. Мені здавалося, що я героїня якогось турецького серіалу, яку обранець готовий щодня носити на руках, купати в квітах і задовольняти усі забаганки і примхи.
Якось під час романтичного побачення на даху багатоповерхівки Микола встав на одне коліно і витягнув з кишені каблучку з діамантом.
– Яринко, ти станеш моєю дружиною? Я обіцяю, що зроблю тебе найщасливішою жінкою на всьому білому світі – тільки би ти погодилася.
– Звісно! Я стану Твоєю, коханий!
І весілля, і медовий місяць, і перший рік спільного подружнього життя змусили мене повірити в те, що всі казки про принців і принцес реальні! Микола й справді ставився до мене, як до кришталевої статуетки, яку потрібно оберігати, якою потрібно милуватися і захоплюватися.
Шкода, що у мого щастя, як виявилося, був короткий термін придатності, а моя казка не передбачала хепі-енду.
На третій рік нашого кохання чоловіка наче підмінили. Він почав ставитися до мене, як до домогосподарки, яка відкликається не на ніжні звертання, а на фрази типу “принеси-подай”.
Більше того, тепер він ще й докоряє мені, що я живу і харчуюся за його кошт, тож зобов’язана прибирати і готувати для нього.
Я довго терпіла, мовчала, намагалася бути покірною дружиною, а потім плюнула на все і вирішила показати Миколі свої кігтики. Запропонувала роз’їхатися по різних кімнатах і вдавати, що ми не сім’я, а просто сусіди.
Микола подумав, мабуть, що я збожеволіла, але коли побачив, що я рішуче налаштована на таку авантюру – погодився.
Тепер я готую лише для себе, продукти купую лише для себе за свій кошт, не прибираю, не перу його речей. Навіть життям його перестала цікавитися. А для чого? Він всього лише мій співмешканець.
Жити стало легко й просто! Роблю, що вважаю за потрібне. Не скажу того ж про справи Миколи.
Перші тижні він намагався взагалі зі мною не розмовляти, а кілька днів тому не витримав і спитав, як вмикати пральну машинку.
Показала… Не тому, що пошкодувала, швидше тому, що співчуваю його колегам, яким доводиться щодня вдихати запахи невипраної білизни.
Що буде далі – не знаю… Поки я насолоджуюся своєю свободою і сподіваюся, що цей експеримент бодай трохи струсне мізки моєму чоловікові, який почне мене цінувати і поважати.
Як не крути, а це таки правда: люди починають цінувати щось тільки тоді, коли це втрачають. Такий ось суворий урок від життя. Його не прогуляєш!
Чи наважилися б ви на такий експеримент?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
