Так склалося, що 85% того, за що ми найбільше боїмося – взагалі не відбувається! Тому, навіщо витрачати час та сили на такі дрібниці?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
А ви хіба не переживаєте через те, що насправді ніколи не відбудеться, або через те, що вже ніколи не змінити?
Можете навіть не відповідати, адже і так знаю, що це роблять всі і ще й дуже часто.
Не рідко я переймалася днями через те, що хтось мене штовхнув у громадському транспорті і я злісно подивилася на цю людину, або через те, що я зірвалася на когось і цим зробила боляче тій особі. Постійно плакала, хотіла повернути час назад і взагалі не могла зрозуміти чому у мене досі не було дійсно хорошого хлопця. Жила у турботах про свої почуття і замикалася від цього світу.
Мені було боляче і я страждала!
З кожним роком я розуміла життя краще, адже на життєвому шляху було достатньо перешкод, які послужили для мене уроками. В один момент я збагнула, що просто проживаю своє життя, яке пливе і стікає. Воно таке коротке і швидке. Хіба варто його витрачати на такі дурниці?
Час давав мені загартовування і підштовхував на правильні думки, тому я серйозно зайнялася своїм здоров’ям та фізичною формою.
Я спрямовувала свій час на себе, але тільки на корисні речі, які приносили прекрасні результати. Завдяки цьому я і стала справді щасливою!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ось мій рецепт щастя із 6 інгредієнтів:
1. Життя неможливо передбачити — вам потрібно просто прийняти цей факт.
Не бійтеся раптових змін, а навпаки йдіть на зустріч з ними.Увесь смак життя і полягає в тому, аби щоразу пробувати щось нове. Хто знає, що чекає на нього наступні 15 хвилин? А про більший термін взагалі не варто говорити. Для того, аби зміни своє життя кардинально вистачає тільки сильної мотивації, а все інше – ваші зусилля.
Завдяки змінам ми стаємо справді кращою версією себе.
2. Говоріть про свої проблеми відкрито: розкажіть близьким людям про все, що накопичилося у вас на душі.
Не ходіть закритими від світу! Для чого носити у серці камінці? Говоріть! Дуже багато говоріть!
3. Почніть тренуватися — це корисно як для фізичного, так і психологічного здоров’я.
Спорт є основою нашого здоров’я та хорошого самопочуття. Постійний рух продовжує наше життя, адже фізичні навантаження сприяють виділенню гормонів щастя та молодості.
4. Вчіться жити моментом.
Забувайте про те, що колись зробило вам боляче. З минулого беріть лише корисні уроки, які подарувало вам життя. Енергію, яку ви раніше витрачали на свої хвилювання зосередьте на практиці впевненості та любові до себе.
5. Намагайтеся знаходити час для речей, якими ви любите займатися.
Не забувайте про свій внутрішній світ! Дослухайтеся до нього та робіть те, що робить вас справді щасливими!
Ваше хобі, або просто якісь інтереси, хіба вони дані вам просто так? Вам потрібно щодня розвиватися, адже це приносить справжню насолоду.
6. Опишіть на папері все, що вас турбує. Ви здивуєтеся, наскільки це ефективно.
Коли вже приходить край і взагалі нічого не допомагає структурувати ваші думки – займіться абсолютним самоаналізом завдяки простому методу виписування.
Опишіть причини, які не дають вам заспокоїтися. Тепер перечитайте це та постарайтеся відволіктися зрозумійте наскільки ці всі проблеми мілкі, аби витрачати на них своє життя.
А який ваш шлях до щастя?
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
